Затоплені шахти знищують Донбас, перетворюючи його на мертву землю

Десятки шахт затоплюються на неконтрольованих Україною територіях. Токсичні шахтні води вже прорвалися крізь лінію фронту на Луганщині. Тут може статися екологічна катастрофа, переконують учені. ВВС з’ясовувала, що відбувається в підземеллях Донбасу.

Місцеві мешканці прифронтового Донбасу дедалі більше скаржаться на повзучу руйнацію своїх осель:

— Тут водавитікаєз шахт: або з Коротченка, або із Селидівської. Вони всі закриті, — каже одна з жінок, яка разом ізчоловіком щоліта латає нові тріщини на фасаді свого будинку.

— Це більше на Коротченка схоже.Але ж ми не знаємо, — кажуть мешканці підтоплених вулиць.

— То качає, то не качає, то в них насоси поламані. Скільки було, що зламались насоси, — і ставокнапроти шахтипереповнювався. Він зараз переповнений після дощів. Тут у всіх підвалах вода.

У Селидовому — лише перебої з відкачуванням. А от на непідконтрольних Україні територіях — масове затоплення закритих чи зруйнованих війною шахт. Це відбувається безконтрольно та незворотно.

Гідрогеолог, доктор технічних наук Євгеній Яковлєв — один із небагатьох, хто комплексно вивчає затоплення шахт в Україні. До 2017-го він підтримував робочі контакти з гідрогеологами на непідконтрольних територіях.

Ситуація в Селидовому, на його думку, це — сигнал «SOS». І потрібно вже розробляти план порятунку людей. Науковець припускає, що шахтні води підпирають знизу підземні та ґрунтові. Як наслідок, вода підіймається та просочується в будинки.

А на шахтах у так званій ДНР, за інформацією Євгенія Яковлєва, якщо й відкачують воду, то мінімально, аби лише їх самих не затопило. А те, що не відкачали, може дістатися підконтрольним територіям.

Загалом же шахти все одно затоплені. А отже, надлишок води має кудись витікати — під землею чи над землею. З боку Горлівки та Макіївки на Донеччині та з боку Первомайська на Луганщині, де розташовані затоплені шахти, вода може прориватися на контрольовані Україною території.

Одного разу, в травні 2018-го, це вже сталося на луганській шахті «Золоте». Тоді дивом ніхто не загинув. А шахта перетворилася зі звичайного підприємства, що занепадало, на форпост із зупинки води.

«Міста та селища Донбасу приречені на підтоплення», — каже Євгеній Яковлєв, розглядаючи фото підтоплених підвалів. І зізнається: «Мені іноді кажуть: «Ну, чого ти хвилюєшся за ті затоплені шахти?» — А я кажу: «Мені шкода людей».

Україна нині не має доступу до затоплених шахт на тимчасово окупованих територіях і сподівається на підтримку ОБСЄ та інших міжнародних організацій. Головне — отримати гарантії безпеки від Росії для експертів, які будуть моніторити ситуацію на шахтах.

«Я не бачу технічних складнощів для організації доступу до шахт на тимчасово окупованій території для експертів МАГАТЕ чи будь-якої іншої міжнародної інституції», — переконує Олексій Резніков, міністр з реінтеграції тимчасово окупованих територій.

«На це тільки має бути політична воля Російської Федерації. Саме вони здійснюють ефективний контроль на цих територіях», — наголошує він.

Наслідки затоплення шахт через 10−50 років:

-Просідання та підтоплення ґрунтів, що робить землі непридатними для сільського господарства.

-Забруднення питної води в криницях та водоймах важкими металами й мінералами.

-Вихід на поверхню метану, зокрема його потрапляння в підвали. Цей газ може горіти та вибухати. Він не має запаху, а отже — його складно виявити. Людей потрібно спеціально навчати, як поводитися у підвальних приміщеннях поруч із шахтами.

-Утворення проваль над місцями просідання порід у виробках.

-Техногенні землетруси.

-Масове переселення людей.

Чинні шахти — це вугілля. Закриті й затоплені — це підземні води, що заповнюють їхні пустоти й вимивають важкі метали й солі з гірничих порід. Так утворюється «шахтна вода». Їй потрібно кудись «діватися». І тоді вона прокладає свій шлях, як зможе: у підземних виробках і ходах, фільтрується крізь піщаники. А тоді, зрештою, змішується з чистою підземною водою, утворюючи токсичний «коктейль».

А ще покинуті виробки можуть обвалюватися та просідати, утворюючи на поверхні провалля.

Підземні ріки

Щосекунди стінками шахтних стволів стікають сотні дрібних струмків. Вода вправно царює в підземних пустотах. У цьому ВВС переконалася, опустившись в одну з шахт Торецька, — «Нову».

Мільярди крапель — це вічні звуки покинутих підземель Донбасу. Вода ніколи нікуди з них не зникне. І завжди «прокладатиме собі дорогу». Тому й потрібна довічна консервація шахт. Просте затоплення не можна вважати «мокрою» консервацією. Бо воду все одно треба відкачувати.

При затопленні немає жодного контролю підземних процесів, пояснюють гірничі інженери.

Якщо воду відкачують, то вона з шахти виходить прозора. Якщо шахту затоплюють, вода стає токсичною.

Навіть найсучасніший насос ламається від перекачування такої води за лічені місяці. Сьогодні ж такі брудні потоки вже потрапляють у річки, звідки люди п’ють воду.

Побачити подібне можна за 150 км від підтоплених вулиць Селидового в Золотому, що на лінії розмежування в Луганській області.

«Іржава» річка

Ми стоїмо на березі луганської річки Комишуваха. Ядучо-помаранчевої, немов змішаної з апельсиновим соком чи яскравою глиною. Перед нашими очима протікає майже вся таблиця Менделєєва. Приміром, марганцю у цих водах більше за норму в сім-вісім разів. Такий результат показав аналіз проби води з цієї річки, який замовили правозахисники Truth Hounds.

На горі над річкою нависає шахта «Золоте», що сьогодні викачує шахтні води з тимчасово окупованої території. Скидає їх у цю річку без фільтрації та очищення.

Без цього затопилися б усі навколишні шахти на підконтрольній території. Так, на сусідній шахті «Гірська» працюють до двох тисяч людей, на «Карбоніті» — близько тисячі людей. Більшість із них втратила б роботу. А іншої в прифронтовому містечку немає.

На «Золотому» нині працює 500 людей. До аварії 2018-го, коли повноцінно видобували вугілля, це підприємство давало півтори тисячі робочих місць.

Якби воду тут не викачували в річку, вона б забруднювала підземні води та питну воду в колодязях. Таким чином, обрали найменше зло з можливих, пояснюють в ДП «Первомайськвугілля».

Від колишньої гірничої слави «Золотого» залишилося заледве 10 тонн вуглевидобутку на тиждень. Зношена й недофінансована шахта працює на водовідлив. Очисних споруд тут немає. Є лише невеликі відстійники.

Фактично від цієї шахти залежить стан довкілля, якість питної води та робочі місця для цілого регіону, роздертого війною. При цьому на центральному рівні нею ніхто по-справжньому не опікується.

Для Міненергетики це «відпрацьований матеріал», що підлягатиме реструктуризації, адже вуглевидобутку там уже фактично немає.

У Міндовкіллі ВВС відповіли, що опікуються лише впливом шахт на охорону довкілля. ВВС показала фото річки заступнику міністра Руслану Стрільцю. Він, уточнивши, чи йдеться про окуповану територію, визнав, що «це жахливо». Але наголосив, що потрібно чекати комплексної концепції з протидії затопленню шахт, аби вирішити проблему.

Займатись нею разом мали б кілька міністерств.

У Міністерстві з реінтеграції тимчасово окупованих територій вважають, що все залежить від волі Росії надати гарантії безпеки для моніторингу затоплення. Міністр Олексій Резніков зі станом справ на шахті в Золотому не знайомий і посилається на те, що це не його компетенція. Адже йдеться про вже контрольовану Україною територію.

Тобто в нинішній системі шахтою далі опікується самотужки Міненергетики, хоч її роль уже природоохоронна, а не промислова. Як наслідок, бракує фінансування, обладнання та технологій.

ВВС поспілкувалася з багатьма керівниками та інженерами з донбаських шахт. Усі вони визнають, що в України сьогодні немає жодних стратегії та кризового плану для екологічного порятунку Донбасу на випадок форс-мажорів.

Якщо не буде такої підготовки, то в майбутньому ДСНС доведеться складати вже плани евакуації населення.

З 2018-го шахта «Золоте» качає 1200 кубометрів води щогодини. З припливом понад 1500 вона вже може не впоратися, пояснює її головний інженер Ігор Новосьолов.

«Ми працюємо на грані великого ризику, якщо трапиться будь-який збій: з електропостачанням, насосами. У нас немає водозбірників, які б могли акумулювати воду й на випадок аварії давали нам час на її усунення», — розповідає він, проводячи екскурсію напівзавмерлим підприємством.

Водночас «Золоте» — це класична ілюстрація того, що під землею шахти Центрального (Донеччина) та Східного Донбасу (Луганщина) — єдина система, схожа на дірявий голландський сир. Вони мають суміжні виробки та з’єднані між собою ходами й тріщинами у породах.

Саме через такі спільні виробки та коридори вода з підземель так званої ЛНР прорвалася в шахту Золотого.

«Якщо у двох шахтах відкачується вода, а в решті не відкачується, то вона вас задавить все одно. Вода у своїй масі прибуває звідусіль», — пояснює Олексій Лебідь, заступник директора з наукової роботи Інституту телекомунікацій та глобального інформаційного простору НАН України.

За його словами, при проєктуванні шахт на Донбасі передбачали, що в кожній із них будуть насоси певної потужності. Війна зруйнувала цю систему.

«Все одно рано чи пізно затопить. Вода буде прибувати або поступово, або відбудеться лавиноподібний прорив», — вважає Олексій Лебідь.

«Часу вже немає»

Віктор Заярний, власник продуктової крамниці в Золотому, щодня бачить токсичну іржаву течію. І усвідомлює розчинені в ній небезпеки, на відміну від багатьох місцевих мешканців, переконаних, що «жовтий колір дає глина». Людям ніхто не розповідає про реальні загрози.

Він залишився сам поруч із затопленими шахтами. Рік за роком війна приносила йому втрати: його крамниці по той бік фронту зруйнували, він втратив дім, нині не може поїхати на могили батьків. Тепер ще й зупинку поруч із його магазином перенесли в інше місце. Й життя навколо зупинилося.

«Ви питаєте, яка на Донбасі екологія? Пил та й пил. Степ та й туман. От і вся екологія на Донбасі. Те, що річка стала такою, — це ненормально. Шахта сама цього не потягне. Спасибі їм, що й так качають воду. А далі держава має вкласти кошти», — каже чоловік.

Прорив потоку шахтних вод може статися й на Донеччині. Тільки «золотий сценарій» там може повторитися в значно більших масштабах.

«Я вважаю, що ми на межі екологічної катастрофи. Часу в нас уже немає. Потрібно негайно реагувати всьому міжнародному товариству. Вже практично не залишилося шансів зберегти екологію Донбасу в умовах затоплення шахт», — визнає ймовірність масштабного лиха Олексій Резніков.

Затоплення шахт: факти, цифри, прогнози

-Загалом на Донбасі 220 шахт189 з них залишилися на територіях так званих ДНР та ЛНР. На тимчасово окупованих територіях затоплюються щонайменше 38 шахт. Ще на 12 гірничовидобувних підприємствах нібито далі проводять водовідлив. У 75 окупованих шахтах ще видобувають вугілля.

Приблизно два з половиною роки — саме стільки часу залишилося до того, як велика кількість води вперше може «розрядитися» на поверхню. Вчені припускають, що це може статися в районі шахти Святої Матрони в Торецьку. Але вода може прорватися й у зовсім несподіваному місці. Або ж вона переважно залишиться під землею. Як наслідок — можливі землетруси та провалля.

Близько 30 років — саме стільки часу триває стрімке параболічне затоплення шахт та подальша стабілізація рівня підземних вод, які перемішалися із шахтними. Ці води повернуться до доіндустріального рівня, немовби відновиться статус-кво середини ХІХ століття. Але ж при цьому залишаться численні техногенні пустоти від виробок. Крім того, не можна буде пити воду з криниць.

-Вчені прогнозують, що за 10−15 років із Донбасу доведеться переселити десятки тисяч людей. У них у буквальному сенсі може піти земля з-під ніг: відбудеться масштабне просідання та засолення ґрунтів. Крім того, взагалі не буде питної води.

-У 2015−2020 роках на Луганщині всі 100% проб у річках та озерах, звідки люди беруть питну воду, не відповідали санітарно-хімічним нормам. Вміст заліза, марганцю, хлоридів, сульфатів та інших металів і солей перевищував норму. З 2018-го центри контролю та профілактики хвороб МОЗ реєструють щодалі більше забруднення води. Одне з пояснень фахівців міністерства — шахтні води вже потрапили у водоносні горизонти, звідки беруть питну воду.

-На Донеччині в 2020-му частка проб води, що порушувала встановлені нормативи, сягнула 17,8%. Це відповідає середньому показнику по країні. Втім, і в цій частині Донбасу джерела питної води щодалі бруднішають.180 тисяч доларів на місяць — саме стільки коштував би водовідлив на шахті «Юнком», де міститься капсула з ядерними відходами. Її проросійські сепаратисти затопили в 2018-му. Радіонукліди, як-от стронцій та цезій, із шахти «Юнком» можуть підійматися до поверхні впродовж 8−12 років. Ще 3−10 років піде на те, щоб вони через ґрунтові води потрапили в річки: Сіверський Донець та Кальміус.

10 додаткових насосів довелося встановити на шахті «Золоте», щоб стримати приплив води з шахт так званої ЛНР. Наразі це межа можливого.

Джерела: Центр громадського здоров’я МОЗ України, ДП «Донецькгеологія»,ДП «Первомайськвугілля»,ІТГІП НАН України, Міндовкілля, ОБСЄ, Truth Hounds.

Новости по теме